МОВА ТІЛА ВЧИТЕЛЯ НА УРОЦІ

Постава, погляд, міміка, жести, як ми вже зазна­чали, - це не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів нашого тіла. Це і є мова тіла. Наше тіло «говорить» постійно, щосекунди сигналізуючи про щось: зосередженість, сонливість, не­довіру, відчуженість, закоханість. Більше того, на дум­ку психологів, спілкування між людьми на 2/3 є невербальним і лише 1/3 інформації ми отримуємо шляхом вербальної (словесної) комунікації.

Наведемо кілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці.

Перш ніж розпочати урок, дай можливість погля­ду повільно «поблукати» класом, «збираючи» погляди учнів. Не починай говорити, щойно переступивши поріг класу. Краще зачекай, поки учні заспокоять­ся. Інакше викажеш своє хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: «Доброго ранку! Я хотів би розпо­чати наш урок», - не дивись у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: утекти туди, куди спрямований його погляд.

Під час уроку знайди собі позитивно налаштованого учня. Адже ти нервуватимеш іще більше, якщо дивити­мешся на учня, який, скажімо, постійно позіхає, а то й взагалі не сприймає тебе як учителя. Знайди собі учня зі знаком «+», який зацікавлено слухатиме ма­теріал, який ти викладаєш. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на решту класу. Адже, з точки зору кожного учня, ти дивишся саме на нього, тому кожен приписуватиме собі цей «доброзичливий» погляд.

Якщо можна, то уникай неспокійного ходіння перед класом: тим самим ти відвертаєш увагу дітей від зміс­ту уроку. Але й стояти, як укопаному, не слід. Поки ти хвилин 20 пояснюєш новий матеріал, не завади­ло б двічі або тричі спокійно перейти на інше місце, але не кваплячись і не гарячкуючи. Змінюючи місце, намагайся посилити візуальний контакт з окремими учнями. Найвигідніше місце для вчителя - поблизу вчительського столу. Але не слід і постійно стояти за столом. Тим самим ти створиш бар'єр, що заважатиме взаєминам із класом. Доречно, якщо ти вільно стоя­тимеш перед класом, неподалік свого столу. Тоді учні зможуть бачити тебе на повний зріст. З іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Іно­ді сідай, краще збоку, на краєчок свого столу, ноги мають торкатися підлоги. Але в жодному разі не вмо­щуйся на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.

А тепер щодо пози вчителя біля дошки. У критичній фазі вчителі-початківці зазвичай починають відступа­ти все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити: потрібно знайти в собі мужність ступити крок уперед, назустріч учням.

Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися обличчям до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршу­ється, і вчитель поспіхом записує, щоб знову обернути­ся обличчям до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повер­тають голову переважно через праве плече, у той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з кла­сом. Краще було б відірватися на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.

Стеж за своєю поставою. Вона повинна посилати тільки позитивні або нейтральні сигнали. Уникай ви­користання сигналу зверхності, а саме - не закидай голову назад під час вербальної «атаки» учнів, тому що ця удавана «перевага» над ними свідчить про тимча­сову втрату самоконтролю. Відмовся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання); ворожість (корпус відведений назад, обидві руки від­чужено простягнуті до учнів); нудьгу (нерухомий по­гляд у далечінь, тривалі зітхання, позіхання, погля­дання час від часу на годинник); нетерпіння (учитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Усі ці пусті жести згодяться тільки для того, щоб відштовхнути від тебе учнів. Уникай і тих сигналів, що переносять на учнів власну невпевненість у собі (вчитель совається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги або охоплює ними ніжку стільця).

Звертаючись до класу, використовуй широкі, від­криті, але спокійні жести. Руки при цьому мають ру­хатися на рівні грудей, долонями догори. Твої жести мають передувати словам і в жодному разі не навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест свідчить про невимуше­ну зосередженість чи зосереджений спокій. Ніколи не крути крейду в руках. Дуже обережно використо­вуй такі жести, як: постукування вказівним пальцем по столу; погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки); жести захисту (долонями як бар'єр спереду). Завжди уникай пустих жестів, наприклад, безцільного розма­хуваннями руками. Що стосується міміки, то намагай­ся відкрито дивитися учням у вічі. Якщо не хочеш ви­глядати нервовим або емоційно нестійким, намагайся не прикривати рот руками, потирати ніс або щоки, стискати губи, морщити лоба та здіймати брови.